Главная › Новости

Чи знаєте ви, де в центрі Ужгорода жили ведмеді, вовки і рисі

Опубликовано: 24.10.2018

Майже 500 років тому в Ужгороді функціонував зоопарк

Зараз на Закарпатті немає жодного зоопарку. Дикі тварини в неволі  утримуються лише в  реабілітаційних центрах та на спеціальних фермах, де вони мають належні максимально наближені до природних умови для вигулу та проживання, пише газета « Неділя Закарпатські новини ».

А колись в Ужгороді був звіринець, заснований ще Другетами. Щоправда, жили там тварини не для того, щоб ними милувалися інші, а щоб родина магната мала де полювати.

Знаходився він на місті Підградського парку, неподалік від самого замку. Із опису істориків, це місце було дуже гарним. Від колишньої величі там досі залишилися лише деякі платани і липи, вік яких перевищує кілька сотень років. Правда, невідомо, були вони свідками тих часів чи їх висадили вже пізніше. А сама місцина, яка в XVI столітті називалася Монашим садом, а за часів Радянського Союзу – парком Горького, досі  вважається найдавнішою пам’яткою паркової культури Ужгорода.

Ось як описує його відомий дослідник минувшини Йосип Кобаль:

«На думку одного з найавторитетніших ботаніків Закарпаття Степана Фодора (1908—2000), платани з’явилися в Ужгороді разом із Другетами. Як би там не було, але цей парк існував уже, як мінімум, із середини XVI століття. Є цьому й доказ. У 1553 році Ференц і Гашпар Другети напали на павлікіанський монастир і захопили його земельні володіння. Через кілька десятиліть вдова Міклоша Другета — Маргарета Зріні — подала до суду на іншого члена родини за те, що той і надалі тримає в своїх руках Монаший сад, або Звіринець, який знаходиться за великим мостом через р. Уж. Отже, в середині XVI ст. Звіринець уже існував і, судячи з його назви, із самого початку служив місцем, де володар замку в будь-який час міг полювати. Подібні звіринці, як правило, обгороджені, були типовим на той час явищем. Ужгородський з’явився на початку XV ст., коли Другети збудували в Ужгороді палац і місто стало одним з їхніх найважливіших центрів. Коли у 1631 році конскріптори описали місто, то згадали і Звіринець, зазначивши при цьому, що тут є фруктові дерева і що траву в ньому косять. Опис 1691 року теж згадує Звіринець, проте в ньому вже давно не було жодних звірів. Тут заготовляли сіно, вирощували горіхи, яблука та груші, котрі йшли на потреби замку. Про первісні розміри парку судити важко, але він був у кілька разів більшим, ніж сьогодні. Звіринець підходив безпосередньо до стін фортеці.

Після того як один з останніх володарів замку граф Міклош Берчені покинув Ужгород, Звіринець перейшов у володіння казни, яка час від часу окремі його частини здавала в оренду. Уже в 1858 році тут облаштували спортивний майданчик гімназисти. З початку 70-х ХІХ ст. парк, який отримав назву парк Сечені (на честь відомого громадсько-політичного діяча Іштвана Сечені), став улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Цьому сприяло й те, що у 1872 році серед столітніх дубів збудували першу ужгородську залізничну зупинку, яку згодом перенесли глибше в парк, там, де нині знаходиться так звана Туристична станція. Залізничники впорядкували територію й висадили довгу липову алею, якою залюбки прогулювалися містяни, – розповідає історик. – З 1878 року в парку почав діяти тир Ужгородського стрілецького товариства.

Тут же, неподалік мосту, збудували готель із рестораном і танцювальний майданчик. 1893 року тодішній мер Міхай Фінцицький ініціював придбання містом цієї цінної природної та історичної пам’ятки. Справа тяглася кілька років і була вирішена лише у 1901-му, однак через рік всі будівлі парку згоріли. Місто, за планами архітектора Йожефа Суханека, збудувало новий готель та ресторан. Урочисте відкриття парку Сечені відбулося 3 липня 1904 року. Молодь збудувала собі тут два тенісні корти, футбольне поле, а місто облаштувало квіткову оранжерею і будинок для двох садівників.

Рекреаційно-спортивний характер парк зберіг і в міжвоєнний період, коли його просто назвали Міським парком. Від пішохідного мосту в центрі міста до парку підвели залізничну колію, але в цілому він почав занепадати».

Проте за Чехословацького уряду в Ужгороді не лише з’явилися нові будівлі, не лише було висаджено тисячі унікальних дерев, але й парк отримав друге дихання, в ньому знову оселилися  звірі. Там навіть відкрили басейн для занять спортом.

Про це згадує Тетяна Літераті у своїй книжці «Втрачений Ужгород». Вона ділиться споминами 90-річної жінки Світлани Совіної.

«Я плавала в цьому басейні вже з 1935 року, – каже жінка. – Дітей у великий басейн не пускали, ми плавали у дитячому, який розташовувався поряд. Влітку ми ходили у парк дуже часто. Пам’ятаю, що до війни він не був огородженим – великі ворота та огорожа з’явилися пізніше. Ближче до стадіону знаходився звіринець, де жили ведмеді, вовк, рись. В роки війни тварин вже там не було. Не знаю, куди вони поділися. Потім через якийсь час зоопарк знову запрацював».

Вкотре відродився парк аж за радянської доби і в ньому знову оселилися дикі звірі.

Ось як описує ці події ужгородський журналіст Олександр Герешко.

«У цьому парку пройшло все моє дитинство (мова йде про 60-ті роки). В три роки я втік звідти від батьків і самостійно прийшов додому майже під Шахту. Добре пам’ятаю парк. Це був цілий комплекс відпочинку. Хто хотів попрацювати – велосипедами відвозив килими на річку біля парку. Там, де станція дитячої залізниці, була невелика запруда і вище неї купалися. Ближче до електростанції на перекатах чистили килими. Те місце звалося «теплушка». Це тому, що ще працювала станція і спускала в річку теплу воду. Поруч працював справжній ужгородський зоопарк. Тут жили бурий ведмідь, олені, косулі, лисиці, вовки, орли, борсуки, зайці».

Однак згодом парк знову занепав, а відродили його зовсім недавно, однак тварин там більше немає. І це навіть краще, бо їхнє місце – у дикій природі, а не в тісних залізних вольєрах.

Марина АЛДОН , газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net